Езолонг таблетки 20мг № 14

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. езомепразол є s-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. він є специфічним інгібітором протонної помпи (ІПП) в парієтальної клітці. r- і s-ізомери омепразолу виявляють однакову фармакодинамічна активність.

Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить в активну форму в висококислотних середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де інгібує фермент Н + -К + -АТФази - кислотний насос, а також пригнічує базальну і стимульовану секрецію кислоти.

Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного застосування 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при визначенні цього показника через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день.

Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень pH шлунка становив вище 4 в середньому протягом 13 і 17 годин відповідно і більше 24 годин у пацієнтів з симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частка пацієнтів, у яких рівень pH шлунка був вище 4 протягом 8; 12 і 16 годин після прийому 20 мг езомепразолу, склала відповідно 76; 54 і 24%. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97; 92 і 56%.

При використанні AUC в якості непрямого показника плазмової концентрації продемонстрована залежність придушення секреції кислоти від експозиції препарату.

Терапевтичні ефекти придушення секреції соляної кислоти. Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразол 40 мг було успішним приблизно у 70% хворих після 4 тижнів лікування і у 93% - після 8 тижнів лікування.

Застосування езомепразолу 20 мг 2 рази на добу протягом 1 тижня разом з відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90% хворих. Після такого лікування протягом 1 тижня не було необхідності в проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.

Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції соляної кислоти. У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину в плазмі крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Хромогранин A також підвищується в зв'язку зі зниженням кислотності шлункового соку.

Можливо, збільшення кількості ентерохромаффіноподобних клітин пов'язано з підвищенням рівня гастрину в плазмі крові, що відзначається у деяких пацієнтів при тривалому застосуванні езомепразолу.

Отримано повідомлення про декілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища - фізіологічне наслідок тривалого придушення секреції кислоти, вони носять доброякісний і оборотний характер.

Зниження кислотності шлункового соку внаслідок застосування будь-якого ІПП збільшує в шлунку кількість бактерій, присутніх в травному тракті в нормі. Лікування ІПП може призводити до підвищення ризику гастроинтестинальной інфекції, викликаної, наприклад, Salmonella або Campylobacter і, у госпітальних хворих, можливо, також Clostridium difficile.

Езомепразол був більш ефективний у порівнянні з ранітидином при лікуванні виразок шлунка у пацієнтів, що приймали НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Езомепразол був ефективний при профілактиці виразок шлунка і дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які лікувалися НПЗЗ (у пацієнтів у віці від 60 років і / або з виразкою в анамнезі).

Фармакокінетика. Абсорбція езомепразола відбувається швидко, пікові концентрації в плазмі крові досягаються приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64% після застосування разової дози 40 мг і підвищується до 89% після повторного застосування 1 раз на добу. Для 20 мг езомепразолу відповідні значення 50 і 68%.

Прийом їжі уповільнює та знижує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу щодо кислотності в порожнині шлунка.

Розподіл. Обсяг розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв'язується з білками плазми крові.

Метаболізм. Езомепразол повністю метаболізується за допомогою системи цитохрому 450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP 2C19, що відповідає за освіту гидрокси- і дезметілметаболітов езомепразола. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYP 3A4, що обумовлює утворення езомепразолсульфона - основного метаболіту в плазмі крові.

Виведення. Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб з функціональними ферментом CYP 2C19 (екстенсивних метаболізаторов).

Загальний кліренс з плазми крові становить близько 17 л / год після разової дози та близько 9 л / год після повторного прийому. T ½ з плазми крові становить близько 1,3 год після повторного прийому дози 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до акумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80% пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів, інші - кишечником. Менше 1% вихідної лікарської речовини виявляється в сечі.

Особливі групи пацієнтів. Повільні метаболізатори. Приблизно у 2,9 ± 1,5% популяції пацієнтів відзначають недостатність ферменту CYP 2C19 (їх називають повільними метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу в основному здійснюється CYP 3A4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення AUC у слабких метаболізаторов приблизно на 100% вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту CYP 2C19 (швидких метаболізаторов). C max в плазмі крові підвищується приблизно на 60%. Ці результати не мають ніякого впливу на дозування езомепразолу.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може побут порушений. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить до збільшення AUC в 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів з серйозним порушенням функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Досліджень за участю даної категорії пацієнтів не проводили. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головного вихідної сполуки, змін метаболізму у хворих з порушенням функції нирок не очікується.

Пацієнти похилого віку. Метаболізм езомепразолу не зазнавав суттєвих змін у пацієнтів похилого віку (від 71 до 80 років).

Діти. Після багаторазового застосування 20 мг і 40 мг езомепразолу загальну дію і час досягнення C max препарату в плазмі крові у дітей у віці 12-18 років були такими ж, як у дорослих.

Гендерні особливості. Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення AUC у жінок вище на 30% в порівнянні з чоловіками. Ніякої різниці, пов'язаної зі статтю, не відзначалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Показання

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:

• лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• тривале лікування з метою запобігання рецидиву;
• симптоматичне лікування ГЕРХ.

Сумісно з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

• лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori;
• запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих з виразками, спричиненими Helicobacter pylori.

Лікування і профілактика виразок, викликаних тривалим застосуванням нестероїдних протизапальних засобів:

• лікування виразок, викликаних терапією НПЗП;
• профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів групи ризику у зв'язку з прийомом нестероїдних протизапальних засобів.

Профілактика рецидиву кровотечі з виразки шлунка або дванадцятипалій кишки після в / в лікування езомепразол.

Лікування синдрому Золлінгера - Еллісона.

Застосування

Препарат застосовувати внутрішньо дорослим і дітям у віці старше 12 років. таблетки приймати цілими за 1 год до їди, запиваючи достатньою кількістю води. таблетки не слід розжовувати або подрібнювати. зазвичай тривалість курсу лікування визначає лікар.

Дорослі та діти віком старше 12 років. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Додаткові 4 тижні рекомендуються для пацієнтів з неизлеченного езофагітом або його збереглися симптомами.

Тривале лікування з метою запобігання рецидиву: 20 мг 1 раз на добу.

Симптоматичне лікування ГЕРХ: 20 мг 1 раз на добу пацієнтам без езофагіту. Якщо контроль симптомів не досягається протягом 4 тижнів лікування, пацієнта необхідно обстежити. При усуненні симптомів подальший їх контроль може бути досягнутий при прийомі 20 мг 1 раз на добу. Для дорослих можна застосовувати схему «в разі потреби», яка передбачає прийом 20 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, які застосовували нестероїдні протизапальні засоби та у яких існує ризик розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, подальший контроль симптомів з використанням схеми «в разі потреби» не рекомендується.

Дорослі. Лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori: 20 мг езомепразолу з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих з виразками, спричиненими Helicobacter pylori: 20 мг езомепразолу з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Лікування виразок шлунка, асоційованих з лікуванням НПЗЗ: рекомендована доза - 20 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 4-8 тижнів.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з лікуванням НПЗЗ у пацієнтів групи ризику: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на добу.

Профілактика рецидиву кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки після в / в лікування езомепразолом: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Періоду прийому всередину езомепразола повинна передувати терапія, спрямована на пригнічення кислотності, яка полягає в застосуванні езомепразолу в формі розчину для інфузій.

Лікування синдрому Золлінгера - Еллісона: 40 мг 2 рази на добу. Дозування повинна бути підібрана індивідуально, тривалість лікування визначається клінічними показаннями. Згідно з отриманими клінічними даними, у більшості пацієнтів захворювання можна контролювати прийомом 80-160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її потрібно розділити на два прийоми.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Не має потреби в корекції режиму дозування. Через відсутність досвіду застосування езомерпазола пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю препарат слід призначати з обережністю.

Порушення функції печінки. Не має потреби в корекції режиму дозування пацієнтам зі слабким і помірним порушенням функції печінки. Для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки максимальна доза езомепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Пацієнти похилого віку. Не має потреби в корекції режиму дозування.

Протипоказання

Відома підвищена чутливість до езомепразолу, зміщенням бензимідазоли або інших компонентів препарату. одночасне застосування з атазанавіром, нелфінавіром.

Побічні ефекти

Під час клінічних досліджень і після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялося про наведені нижче побічні ефекти. не виявлене дозозалежний ефект. небажані явища класифікувалися залежно від частоти виникнення: часто (1/100, 1/10); нечасто (1/1000, 1/100); рідко (1/10 000, 1/1000) і дуже рідко (1/10 000).

З боку крові та лімфатичної системи: рідко - лейкопенія, тромбоцитопенія; дуже рідко - агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко - реакції гіперчутливості, включаючи лихоманку, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції / шок.

З боку обміну речовин і харчування: нечасто - периферичні набряки; рідко - гіпонатріємія; дуже рідко - гіпомагніємія; важка гіпомагніємія може привести до гіпокальціємії.

Порушення психіки: нечасто - безсоння; рідко - збудження, депресія, сплутаність свідомості; дуже рідко - агресія, галюцинації.

З боку нервової системи: часто - головний біль; нечасто - запаморочення, слабкість, парестезії, сонливість; рідко - порушення смаку.

З боку органу зору: рідко - нечіткість зору.

З боку органів слуху та лабіринтові порушення: нечасто - вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко - бронхоспазм.

Шлунково-кишковий тракт: часто - біль в животі, запор, діарея, здуття живота, нудота, блювота; нечасто - сухість у роті; рідко - стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту; дуже рідко - мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто - підвищення рівня печінкових ферментів; рідко - гепатит з або без жовтяниці; дуже рідко - печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - дерматит, свербіж, кропив'янка, висип; рідко - алопеція, фотосенсибілізація; дуже рідко - мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку кістково-м'язової та сполучної тканини: нечасто - перелом стегна, зап'ястя або хребта (див. Особливості застосування); рідко - артралгія, міалгія; дуже рідко - м'язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи: дуже рідко - інтерстиціальний нефрит (у деяких пацієнтів - одночасно з нирковою недостатністю).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко - гінекомастія.

Загальні розлади та порушення в місці введення: рідко - слабкість, підвищене потовиділення.

Особливі вказівки

При наявності симптомів (наприклад виражене зменшення маси тіла, нудота, дисфагія, гематемез або мелена) та у випадках, коли прогнозується або діагностована виразка шлунка, повинна бути виключена злоякісна патологія, оскільки застосування езомепразолу може змінити симптоми та відстрочити встановлення правильного діагнозу.

Пацієнти, які застосовують препарат протягом тривалого часу (особливо більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом.

Пацієнти, які застосовують препарат по необхідності, повинні повідомити лікаря про зміни характеру симптомів.

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori необхідно враховувати можливі лікарські взаємодії всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP 3A4, і необхідно враховувати його протипоказання та взаємодії (якщо застосовується потрійна терапія у пацієнтів, які приймають одночасно з езомепразолом інші лікарські засоби, які метаболізуються CYP 3A4, такі, наприклад, як цизаприд).

Застосування ІПП може трохи підвищити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella і Campylobacter.

Застосування езомепразолу, як і всіх лікарських засобів, що пригнічують секрецію кислоти, може привести до зменшення всмоктування вітаміну В 12 (ціанокобаламіну) в зв'язку з гіпо- або ахлоргидрией. Це слід враховувати пацієнтам зі зниженими запасами в організмі або факторами ризику зменшення всмоктування вітаміну В 12 протягом тривалої терапії.

При застосуванні ІПП (в тому числі езомепразола) повідомлялося про випадки важкої гипомагниемии у пацієнтів, які отримували ІПП протягом не менше 3 місяців або в більшості випадків протягом року. Можуть розвиватися такі серйозні прояви гипомагниемии, як підвищена стомлюваність, тетанія, делірій, судоми, запаморочення і шлуночкова аритмія. Але останні можуть починатися несподівано і непомітно. Гіпомагніємія усувалася після проведення замісної терапії магнієм і скасування ІПП. Пацієнтам з прогнозованим проведенням тривалого курсу лікування або приймають ІПП з дигоксином або лікарськими засобами, які можуть викликати гіпомагніємію (наприклад діуретики), перед початком лікування ІПП і періодично під час терапії слід здійснювати моніторинг рівня магнію в плазмі крові.

Застосування ІПП, особливо у високих дозах і протягом тривалого часу (1 року), може помірно підвищити ризик перелому стегна, зап'ястя або хребта, переважно у людей похилого віку або при наявності інших відповідних факторів ризику. Обсерваційні дослідження дозволяють припустити, що ІПП можуть підвищити загальний ризик переломів на 10-40%. Деякі випадки переломів можуть бути пов'язані з іншими факторами ризику. Пацієнтам з ризиком остеопорозу слід проходити обстеження і отримувати лікування відповідно до діючих клінічними рекомендаціями, а також забезпечити надходження вітаміну D і кальцію в необхідній кількості.

Одночасне застосування езомепразолу та атазанавіру не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з ІПП уникнути неможливо, рекомендується здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнта в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг з 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол є інгібітором CYP 2C19. На початку або в кінці лікування езомепразолом слід розглядати потенційно можливу взаємодію з препаратами, які метаболізуються CYP 2C19. Відзначається взаємодія між клопідогрелем і езомепразол. Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. В якості запобіжного заходу рекомендується уникати одночасного застосування даної комбінації.

При призначенні езомепразолу необхідно брати до уваги його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу в плазмі крові. Підвищення рівня хромогранина A може перешкодити дослідженню на виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути отримання помилкових результатів, слід припинити лікування езомепразолом принаймні за 5 днів до вимірювання рівня хромогранина A.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Період вагітності. Клінічні дані щодо застосування езомепразолу для лікування вагітних обмежені.

Результати досліджень великої кількості вагітних, які приймали рацемическую суміш омепразолу, вказують на відсутність мальформаціонного (порушення розвитку плоду) і фетотоксичну ефектів. Дослідження езомепразола на тваринах не виявили прямого або непрямого негативного впливу на розвиток ембріона / плода. Дослідження рацемической суміші на тварин не показало прямого або непрямого негативного впливу на вагітність, пологи та постнатальний розвиток. Препарат призначати в період вагітності з обережністю.

Період годування груддю. Чи не проведено досліджень за участю жінок, які годують груддю. Невідомо, чи проникає езомепразол в грудне молоко. Тому езомепразол не слід застосовувати в період годування груддю.

Фертильність. Дослідження рацемической суміші омепразолу на тваринах не показали впливу на фертильність.

Діти. Препарат застосовують у дітей у віці старше 12 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. У разі розвитку запаморочення і / або нечіткості зору слід утриматися від керування транспортними засобами або іншими механізмами.

Взаємодії

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів. варфарин. в ході клінічних досліджень застосування 40 мг езомепразолу пацієнтами, що приймали варфарин, показано, що час коагуляції було в межах норми. однак після широкого впровадження препарату в медичну практику було кілька повідомлень про клінічно значущому збільшенні часу коагуляції, тому при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину (або інших кумаринових дериватів) слід контролювати показники коагуляції.

Вориконазол. Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2С19. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) призводило до збільшення C max і AUC для вориконазолу (CYP 2C19-субстрату) на 15 і 41% відповідно.

Діазепам. Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу CYP 2C19-субстрату діазепаму на 45%.

Інгібітори протеази. Зазначалося взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази (антиретровірусними препаратами). Клінічна значимість і механізми таких взаємодій не завжди відомі. Підвищення pH шлункового соку протягом застосування цих ліків може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії, можливо, пов'язані з пригніченням СУР 2С19. У разі застосування деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір і нелфінавір, відзначалося зниження рівня останніх у плазмі крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Тому одночасне призначення омепразолу і таких препаратів, як атазанавір і нелфінавір, не рекомендується. Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) разом з атазанавиром 300 мг і ритонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило до істотного зниження дії атазанавіру (приблизно 75% зменшення AUC, C max, C min). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на ефективність атазанавіру. Повідомлялося про підвищення рівнів в плазмі крові інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Існують також інші антиретровірусні препарати (дарунавір, апренавір, лопінавір), рівні яких в плазмі крові залишалися незміненими при одночасному застосуванні з препаратом.

Незважаючи на схожість фармакодинамічних ефектів і фармакокінетичних властивостей омепразолу і езомепразол, не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавиром. Одночасне застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказано.

Клопідогрель. У здорових осіб зазначалося фармакокинетическое / фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг / добова підтримуюча доза 75 мг) і езомепразол (40 мг/добу всередину), що призводило до зменшення експозиції активногометаболіту клопідогрелю в середньому на 40% і зменшення максимальної інгібуючої активності (АДФ-індукованої) щодо агрегації тромбоцитів в середньому на 14%.

У дослідженні за участю здорових осіб, в якому вивчали застосування клопідогрелю разом з комбінацією 20 мг езомепразолу та 81 мг ацетилсаліцилової кислоти в порівнянні з клопідогрелем в монорежиме, відзначали зниження експозиції активногометаболіту клопідогрелю майже на 40%. Однак максимальна інгібуюча активність (АТФ-індукована) по агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою в групах прийому клопідогрелю окремо і клопідогрелю + комбінації (езомепразол + ацетилсаліцилова кислота), що, напевно, пояснюється одночасним введенням меншої дози ацетилсаліцилової кислоти.

Ряд досліджень обсервацій і клінічних досліджень за фармакокінетичними / фармакодинамічної взаємодії продемонстрували суперечливі результати щодо того, чи підвищується ризик основних серцево-судинних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрель разом з ІПП. Як застереження, рекомендується уникати одночасного застосування клопідогрелю.

Лікарські засоби, які метаболізуються CYP 2С19. Езомепразол інгібує CYP 2С19 - головний фермент, який метаболізує езомепразол. Тому при застосуванні езомепразолу в комбінації з препаратами, які метаболізуються CYP 2С19 (такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена, тому може знадобитися зниження їх дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу за потребою.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від pH. Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку.

Як і у випадку з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункової кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися при лікуванні езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг/добу) та дигоксину у здорових осіб підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у двох з десяти чоловік - на 30%). Про дігоксіновой токсичність повідомлялося рідко. Але незважаючи на це, необхідно дотримуватися обережності при застосуванні езомепразолу в високих дозах у пацієнтів похилого віку. Слід здійснювати посилений терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Метотрексат. Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату в крові деяких пацієнтів при одночасному прийомі з ІПП. У разі необхідності введення метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразола.

Такролімус. При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу в плазмі крові. У разі застосування даної комбінації слід здійснювати моніторинг функції нирок (кліренс креатиніну), моніторинг рівня такролімусу в плазмі крові та при необхідності провести корекцію дози.

Цизаприд. У здорових добровольців одночасне застосування 40 мг езомепразолу з цизапридом призводить до збільшення AUC на 32% і збільшення T ½ на 31%, але не відбувалося помітного підвищення пікового рівня цизаприду в плазмі крові. Помірно пролонгований Q-T-інтервал відзначався після прийому цизаприду окремо і не збільшувався при подальшому застосуванні цизаприду в комбінації з езомепразолом.

Цілостазол. Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2С19. Застосування омепразолу в дозі 40 мг у здорових добровольців під час дослідження призводило до збільшення C max і AUC для цілостазола на 18 і 26% відповідно і для одного з його активних метаболітів - на 29 і 69% відповідно.

Фенітоїн. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводить до підвищення рівня фенітоїну в плазмі крові на 13% у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу. Лікарські засоби, що інгібують CYP 2C19, CYP 3A4 або обидва ферменту. Езомепразол метаболізується CYP 2C19 і CYP 3A4. Одночасне застосування езомепразолу та інгібітору CYP 3A4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) призводило до збільшення експозиції (AUC) езомепразолу вдвічі.

Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP 2C19 і CYP 3A4 може призвести до збільшення експозиції езомепразолу більш ніж удвічі. Вориконазол (інгібітор CYP 2C19 і CYP 3A4) призводив до підвищення AUC омепразолу на 280%. У таких ситуаціях корекція дози езомепразолу не завжди потрібна. Але корекцію дози слід проводити у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю або в разі призначення тривалого лікування.

Лікарські засоби, що індукують CYP 2C19, CYP 3A4 або обидва ферменту. Препарати, що індукують CYP 2C19, CYP 3A4 або обидва ферменту (такі як рифампіцин або трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразола в плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму.

Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

При одночасному короткочасному застосуванні езомепразолу та напроксену або рофекоксибу клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій не відзначалося.

Передозування

Дані щодо передозування обмежені. шлунково-кишкові симптоми та слабкість описані після прийому езомепразолу в дозі 280 мг. разова доза езомепразолу 80 мг не викличе важких побічних ефектів. спеціальний антидот невідомий. езомепразол в значній мірі зв'язується з білками плазми крові, тому не виводиться за допомогою діалізу.

Лікування: симптоматична та підтримуюча терапія.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.